Микола ПОРОВСЬКИЙ - Голова Республіканської Християнської партії

Микола Поровський народився 20 червня 1956 року в селі Заріцьк Рівненського району Рівненської області. Українець. 1979 року закінчив будівельний факультет Українського інституту інженерів водного господарства у Рівному. Працював у м. Івано-Франківську на будівництві майстром, виконробом, заступником начальника управління. У 1987 році повернувся до Рівного, де працював заступником начальника “Рівнепромбуд”.

Брав участь у створенні науково-просвітницького товариства “Рух” в Івано-Франківську, у 1988 році засновував історико-культурологічне товариство “Пересвіт” у Рівному і брав участь у керівництві Товариства шанувальників української мови. Організатор і один із засновників Народного Руху України. За політичну діяльність піддавався арештам, адміністративному ув`язненню. З квітня 1989 - член оргкомітету установчого з’їзду НРУ. У серпні призначений головою Постійно діючого Центру підготовки Установчого з`їзду НРУ. На Установчому з`їзді у вересні 1989 року обраний відповідальним секретарем, членом Проводу, а на 2 з`їзді - головою Координаційної Ради, заступником Голови НРУ. Організовував і координував проведення Ланцюга Злуки в січні 1990 р., зокрема, безпосередньо відповідав за відтинок Рівне - Житомир. Організатор численних мітингів, багатотисячних маніфестацій та багатьох пропагадивних поїздок груп НРУ у східні регіони під час боротьби за незалежність України.

У березні 1990 року обраний народним депутатом УРСР від Рівненського виборчого округу №340. Був координатором парламентської опозиції - Народної Ради. Працював у Комісії Верховної Ради з питань оборони і державної безпеки.

Учасник Установчого та наступних з`їздів Спілки офіцерів України.

Брав активну участь у приведенні до присяги на вірність Україні військових частин і підрозділів Збройних сил колишнього СРСР і сам як офіцер запасу склав присягу 22 січня 1992 року в складі найпершого полку, що присягнув Україні. Доклав зусиль до становлення Збройних сил України, створення законодавства у військовій сфері, постійно надавав безпосередню допомогу армійському корпусу в Криму, частинам Військово-морських сил України.

З 1992 року - Голова Комітету “Крим з Україною - соборність”, який активно сприяє відродженню українства та українських організацій у Криму, а з серпня 1993 року - й на Донеччині. Організатор 1-го Всекримського конгресу українців, Всекримського конгресу депутатів усіх рівнів, Севастопольського конгресу українців, Українського громадянського конгресу Криму, заступник Голови, координатор Конгресу національно-демократичних сил України.

У зв’язку з постановою Третього з’їзду НРУ про департизацію Руху як член Української Республіканської партії, на Четвертому з’їзді УРП був обраний заступником Голови УРП.

У березні 1994 року М. Поровський знову обраний народним депутатом України від Рівненського виборчого округу. Член Комітету з питань оборони й державної безпеки. Був координатором депутатської групи “Державність”, автор численних доповнень до Проекту Конституції України, активний учасник конституційного процесу та політичного життя України.

Один з ініціаторів-засновників створення Республіканської Християнської партії. На Установчому з’їзді 1 травня 1997 року обраний Головою РХП.

Народний депутат України першого та другого скликання ВР з 1999 року по вересень 2003 р. М.Поровський працював Першим заступником Голови Державного комітету з енергозбереження.

2005-2006р. Народний депутат України 4 скликання ВР

Публіцист, автор брошури “Крымская проблема: объективная закономерность или целенаправленная провокация?” (1995), книги “Забутий заповіт борцям за Україну” (1996), "Розповідь про горіння"(1999), співавтор книги “Политический утюг, который история забыла выключить” (1997), "I бурею битва гримiла" (2007).

20.09.05 М. Поровський у Верховній Раді України IV скликання, склав присягу Народного Депутата України і вступив у повноваження Депутата Верховної Ради.

Указом Президента України М. Поровського нагороджено Орденом “За заслуги” ІІІ ступеня.

М.Поровський також спортсмен. Він інструктор-першорозрядник з альпінізму, займається гірськолижним та стрілецьким спортом.

Михайло ГОРИНЬ - член Центрального Проводу, почесний голова РХП

Народився 17 червня 1930 року в с. Кнісело Жидачівського р-ну на Львівщині.

1954 року закінчив факультет логіки та психології Львівського університету, працював учителем та директором шкіл у Дрогобицькій області.

З 1961 року - на науковій роботі у Львові. Один з організаторів національно-визвольного руху, що дістав назву шістдесятництво.

Заарештований 26 серпня 1964 року і засуджений на 6 років таборів суворого режиму за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації і пропаганди. Карався в Мордовських концтаборах та у Володимирському централі.

Звільнившись, працював на будівництві на Рівненщині, згодом на заводі “Кінескоп”. За видання “Бюлетня Української Гельсінкської Групи” заарештований 3 грудня 1981 року і засуджений на 10 років таборів особливо суворого режиму з визнанням особливо небезпечним рецидивістом.

Карався в концтаборі Кучино на Уралі. Звільнений 2 липня 1987 року.

Став членом редколегії “Українського вісника”, головою Українського підкомітету Міжнаціонального комітету захисту політв’язнів, членом виконкому відновленої УГГ.

У вересні 1989 року обраний Головою секретаріату НРУ, в 1990 - заступником голови і Головою Політради НРУ.

Ініціатор і організатор Ланцюга єднання, Свята козацької слави, Всеукраїнського міжнаціонального конгресу в Одесі, “дитячої дипломатії”, Ліги партій країн Міжмор’я.

У березні 1990 року обраний народним депутатом від Залізничного в.о. № 260 м. Львова, співголова “Народної Ради” у Верховній Раді України.

Голова УРП з травня 1992 до жовтня 1995 року, потім Почесний Голова УРП.

Один із засновників РХП. На установчому з’їзді РХП обраний членом Центрального Проводу.

Ігор БАНАХ - Перший заступник Голови РХП

Народився 25 грудня 1963 року в с.Носів Бережанського району Тернопільської області.

Освіта вища. Закінчив Львівський державний університет ім.І.Франка 1999 року за спеціальністю юрист.

Трудова діяльність: 1986-92р.р – працював старшим черговим електромонтером на Сімферопольській ТЕЦ;

1991-1994 р. – Голова Кримської обласної організації Української Республіканської партії.

1993-94 рр. – заступник голови Комітету громадських організацій “Крим з Україною”;

1994-97 рр. – голова Івано-Франківської обласної організації Української республіканської партії.

З 1997 року Голова Івано-Франківської обласної організації Республіканської християнської партії.

Депутат Івано-Франківської обласної ради, секретар комісії з питань захисту прав людини, законності та правопорядку

Одружений: дружина – Банах Галина Прокопівна; дочка – Банах Ірина Ігорівна.

Бабієв Григорій Миколайович - заступник голови РХП

Народився в с. Ліски Коломийського району Івано-Франківської обл. 26.11.1948. Українець.

В 1971 р. Закінчив Івано-Франківський інститут нафти і газу Спеціальність – Автоматизація і комплексна механізація хіміко-технологічних процесів;

В 1983 р. Закінчив аспірантуру Московського інституту нафти та нафтохімії Спеціальність – Технологія палива і газу та охорона навколишнього середовища.

З 1971 р. Мубарекський газопереробний завод в Узбекистані;

З 1987 р. Головний спеціаліст, завідуючий лабораторією охорони навколишнього середовища інституту “Південдніпрогаз” в м. Донецьку;

З 1990 р. Заступник директора Міжгалузевого науково-виробничого об’єднання “Екологія, ресурси, технологія” в м. Москва;

З 1992 р. Генеральний директор однойменної структури в м. Донецьку;

З 1993 р. Начальник управління з питань забезпечення природним і зрідженим газом Державного Комітету України по нафті і газу;

З 1995 - 1999 р. Заступник Голови Державного Комітету України з енергозбереження;

З 1999 р. Заступник Генерального директора з питань зовнішньоекономічних зв’язків дочірньої компанії “Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”

Співавтор державних програм:

• “Національної енергетичної програми України до 2010 року”;
• “Нафта і газ України до 2010 року”;
• “Комплексної програми з енергозбереження України”;
• “Програми заходів щодо скорочення споживання природного газу в Україні”;
• “Програми державної підтримки розвитку нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії та малої гідро- і теплоенергетики”;

САХНО Олександр Миколайович - заступник голови РХП

Народився 7 квітня 1960 року у місті Лебедин, Сумської області

У 1983 році закінчив Сумський філіал Харківського сільськогосподарського інституту. За фахом юрист.

В 2003 році закінчив Міжрегіональну академію управління персоналом.

З 1983-1986 Служба в армії, помічник начальника фінансового відділу.

З 1986-1987 Міністерство промбуд УРСР. Начальник фінансового відділу комбінату «Сумпромбуд»

З 1987-1991 Керівник, Голова ради засновників підприємств

З 1992 – 1995 Президент АО «СБТС»

З 1997 – 1999 Голова Ради засновників товариства з обмеженою відповідальністю «Редакція газети «Червоний прапор»

З 2000 – 2002 Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України. Голова Представництва регіонального Агентства з питань банкрутства у Сумській області - заступник Голови Харківського регіонального Агентства з питань банкрутства.

З 2002-2003 Голова біржового комітету Сумської товарної універсальної біржі.

З 2003 – 2004 Міністерство палива та енергетики України. В.О. Директора Державного підприємства «Укренергоконсалтінг» м. Київ.

З 2004-2005 Засновник газети «Громадянин України»

Депутат Сумської Міської Ради народних депутатів в 1991-1994 рр.

Володіє професіональними навичками в організації управління підприємствами, роботи з людьми та документами, володіє професійними знаннями арбітражного керуючого.

РУДЕНКО МИКОЛА ДАНИЛОВИЧ - Перший квиток члена РХП

Народився. 19.12.1920 р., с Юр'ївка, Луганської обл. - 1.04. 2004, м. Київ.

Поет, письменник, філософ, правозахисник, засновник Української Гельсінкської групи (УГГ).

Народився в родині шахтаря. Рано залишився без батька, який загинув у шахті 1927. Сім'я, в якій було троє дітей, вирішила господарювати на землі і вже через рік розжилася на коня, корову, пару волів. Усі тяжко працювали, але через рік усе довелося здати в колгосп, куди пішла працювати й мати Р. Назавжди запам'ятався голод 1933. 8-ми літ через травму Р. перестав бачити на ліве око.

Складати вірші почав у дитинстві, їх друкували піонерські ґазети, був переможцем конкурсу і стипендіатом Наркомосу, завдяки чому в 1939 вступив на філологічний факультет Київського університету. Провчився всього два місяці. В партію вступив ще після закінчення школи, на шахті, де раніше працював батько. У 1939 призваний до війська (приховав, що не бачить на ліве око). 4 жовтня 1941 в перших же боях під Ленінградом тяжко поранений розривною кулею, яка роздробила кістки таза і хребта. Лікувався рік. Лікарі не сподівалися, що Р. буде ходити. Ходити він зміг, і навіть був призначений політруком прифронтового госпіталю, але висидіти лекцію - ні, тому, демобілізувавшись у 1946, Р. в університет не повернувся. Нагороджений орденами Червоної зірки, Вітчизняної війни 1 ступеня, шістьма медалями. Після виходу в 1947 збірки віршів "З походу" прийнятий до Спілки письменників України (СПУ). Працював відповідальним секретарем видавництва "Радянський письменник", був редактором журналу "Дніпро", секретарем парткому СПУ, членом Київського міськкому КПУ.

Р. - автор багатьох збірок поезії, романів і повістей, зокрема, "Вітер в обличчя" (1955), "Остання шабля" (1959), "Орлова балка" (1970-і) фантастичних романів "Чарівний бумеранг" (1966), "Слідами космічної катастрофи" (1962), поеми "Хрест" (1976, про голод 1933 р.).

Уперше виступив проти існуючих порядків у 1949, коли під виглядом критики "космополітів" громили та нищили єврейських письменників. Щоб їх судити, від Р. як секретаря парткому СПУ вимагали неґативних характеристик, а він, чоловік м'який і доброзичливий, твердо відмовлявся давати їх, що, однак, на долі приречених не позначилося. Але Р. з 1950 вже не займав ніяких посад, добровільно позбувшись таким чином усіх привілеїв радянського істеблішменту. "Довго я залишався дуже партійним, - сказав пізніше Р. в одному інтерв'ю. - Довго я залишався з глибокою вірою у велику справу комуністичної партії, був вірним сталінцем, багато написав присвячених вождю віршів, була навіть поема про Сталіна".

Страшним потрясінням стало для нього розвінчання на ХХ з'їзді КПРС "культу особи Сталіна". Прийшла думка, що справа не в самому Сталіні, якщо параноїк і садист міг стільки років очолювати партію і державу. Значить, учення, яке лягло в основу держави, в чомусь неправильне. Штудіювання "Капіталу" переконало Р. в тому, що вчення К.Маркса помилкове в самій своїй основі - у розумінні теорії додаткової вартости. Вона створюється не надексплуатацією робітника, а сонячною енерґією (фотосинтез), поєднаною з працею селянина і його худоби на землі. Своє бачення цієї проблеми Р. виклав у філософських працях "Економічні монологи", яка з'явилася в самвидаві в 1975, і "Енерґія проґресу", у романі "Формула Сонця".

1974 за критику марксизму Р. виключений з КПРС, 1975 - з СПУ. Мусив продати машину, дачу, влаштувався нічним сторожем.

На початку 70-х Р. включився в роботу на захист прав людини, в тому числі національних. Мав тісні стосунки з московськими дисидентами, був членом радянського відділення "Міжнародної амністії". 18.04.75 заарештований за правозахисну діяльність, але ще під час слідства у зв'язку з 30-літтям перемоги амністований як учасник Другої Світової війни.

Коли Р. домагався відновлення пенсії як інвалід, його в лютому - березні 1976 шахрайським чином примусово піддали психіатричній екпертизі. Тільки завдяки порядності лікарів його не запроторили в психіатричку.

Після консультацій з П.ГРИГОРЕНКОМ, О.МЕШКО, О.БЕРДНИКОМ, Л.ЛУК'ЯНЕНКОМ, І.КАНДИБОЮ, О.ТИХИМ, М.МАТУСЕВИЧЕМ, М.МАРИНОВИЧЕМ, Н.СТРОКАТОЮ 09.11.76 на квартирі О.ГІНЗБУРГА в Москві Р. провів прес-конференцію для іноземних журналістів, де обголосив про створення Української Гельсінкської Групи. Того ж вечора квартира Р. на другому поверсі в Пущі-Водиці під Києвом була закидана цеглою. О.МЕШКО, яка ночувала в квартирі разом з дружиною Р. Раїсою РУДЕНКО, була поранена в плече. Так КДБ "відсалютував" на честь створення УГГ. Скоро були опубліковані її Декларація і Меморандум №1, у розділі "Типові порушення прав людини" були дані про голод 1933 р., про репресії 30-х років, знищення УПА, репресії проти шістдесятників, список політичних таборів і українських полів'язнів.

23-24 грудня 1976 у Р. був проведений обшук, під час якого підкинули 39 доларів США. 05.02.77 Р. заарештований у Києві й етапований літаком у СІЗО м. Донецька, де було порушено справу проти нього і О.ТИХОГО. (Дозвіл на арешт лідерів Московської, Української і Литовської Гельсінкських груп Ю.ОРЛОВА, Р. і Т.ВЕНЦЛОВУ дало Політбюро ЦК КПРС на клопотання Ґенерального прокурора СРСР Р.Руденка та Голови КДБ Ю.Андропова).

Суд відбувся 23 червня - 1 липня 1977 в "ленінській кімнаті" контори "Змішторгу" в м. Дружківка Донецької обл., на що "були процесуальні підстави" - О.ТИХИЙ народився і жив поблизу. З контори зняли вивіску. Допитаних свідків у залі не залишали. Одним зі свідків звинувачення у справі виступав професор Ілля Стебун, якого Р. колись захищав від звинувачень у "космополітизмі".

Р. був засуджений на 7 р. таборів суворого режиму і 5 р. заслання за ст. 62 ч. 1 КК УРСР. Публіцистичні статті, художні твори, усні висловлювання Р. кваліфіковані як наклепницькі. Суд обмежився тільки констатацією цього. Наприклад, з приводу "Енерґії проґресу" у вироці сказано, що праця "має ворожий характер, у ній наведені вигадки, які паплюжать радянський державний і суспільний лад". У ній Р. "робить спробу зганьбити революційні завоювання радянського народу і його авангарду - комуністів". "У своїх художніх творах Р., виходячи з ворожих націоналістичних позицій, вустами виведених ним персонажів зводить наклепницькі вигадки на радянський державний і суспільний лад". Нема у вироці й доказів, що Р. ставив за мету підірвати радянський лад.

Спеціальним розпорядженням Головліту УРСР у 1978 були вилучені з обігу (бібліотек і торгівлі) всі твори Р. - усього 17 назв.

Р. відбував покарання в таборі ЖХ-385/19 (сел. Лєсной) і ЖХ-385/3 (сел. Барашево, Мордовія). Спочатку як інваліда війни 2-ї групи Р. не залучали до тяжкої фізичної праці. Але після того, як він на побаченні передав на волю через дружину Раїсу свої вірші, його у вересні 1981 етапували в ВС-389/36, що в сел. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл.

05.05.78 Раїса РУДЕНКО провела демонстрацію біля бібліотеки ім. Леніна в Москві, тримаючи в руках гасло: "Звільніть мого чоловіка, інваліда війни М.Руденка!". За активну діяльність в УГГ і захист Р. 15.08.81 вона була заарештована і засуджена за ст. 62 ч. 1 КК УРСР на 5 р. таборів суворого режиму. Утримували її в жіночій зоні ЖХ-385/3 в сел. Барашево в Мордовії.

За участь у страйках в'язнів, зривання нашивок з прізвищем, відмову від роботи Р. часто кидали ШІЗО і ПКТ. Начальник табору сказав: "Ви втратили право називатися інвалідом війни 2-ї групи". Змінивши групу інвалідности на 3-ю, адміністрація послала Р. на тяжку роботу.

05.03.84 Р. відправлений етапом на заслання в с. Майма Горно-Алтайської АО, куди через три роки, після відбуття строку, привезли дружину Раїсу. Звільнені з заслання грудні 1987, але виявилося, що повертатися нікуди: київську квартиру після арешту дружини влада конфіскувала. Р. з дружиною виїздить у кінці 1987 до Німеччини, потім до США. Працює на радіостанціях "Свобода" і "Голос Америки". 1988 позбавлений радянського громадянства. Очолив Зарубіжне представництво УГГ, потім Української Гельсінкської Спілки.

1988 Філадельфійський освітньо-науковий центр визнав Р. "Українцем року" - за непохитну стійкість в обороні національних прав українського народу і його культури. Член ПЕН-клубу. 1990 обраний Дійсним членом Української Вільної Академії Наук (США). Лауреат літературної премії Українського фонду культури ім. В.Винниченка 1990 р.

У вересні 1990 Р. повернувся до Києва. Відновлений у громадянстві, реабілітований.

1991 осліп і на праве око, але через півроку йому відкрилося ліве, яке не бачило 63 роки.

1993 за роман "Орлова балка" Р. присуджена Державна премія ім.Т.Шевченка в галузі літератури. 1996 за великий вклад у розвиток української літератури і за правозахисну діяльність Р. нагороджений орденом "За заслуги" III ступеня; 2000 р. у зв'язку з 80-річчям йому присвоєно звання "Герой України".

Р. був членом Етичної комісії Української Республіканської партії. З 1997 - член Республіканської Християнської партії.

1998 вийшли головні праці життя - книги Р. "Найбільше диво - життя. Спогади" та "Енергія прогресу. Нариси з фізичної економії", 2001 р. - "Гносис і сучасність (Архітектура Всесвіту)".

Письменик, филосов, полит въязень засновник Украинскои Гельсинскькои группи, правозахисник, Герой Украины. Партквиток №1.

Василь Васильович ОВСІЄНКО

Народився 8 квітня 1949 року в с. Леніне (Ставки) Радомишльського р-ну Житомирської обл. у селянській родині.

Закінчивши школу в 1966 році, працював у колгоспі, потім у редакції райгазети в Народичах, у 1967-72 роках навчався на філологічному факультеті Київського університету.

Півроку працював учителем української мови і літератури в с. Ташань Переяслав-Хмельницького району на Київщині.

5 березня 1973 року заарештований за звинуваченням у проведенні анти радянської агітації й пропаґанди - виготовленні та розповсюдженні літератури самвидаву упродовж усіх студентських літ.

Карався 4 роки в політтаборах суворого режиму у Мордовії ЖХ -385/19 і 17-А.

З першого ж дня "волі", 5 березня 1977 року, під адміннаглядом. Працював у рідному селі в колгоспі. У зв'язку з правозахисною діяльністю в Українській громадській групі сприяння виконанню гельсінських угод, членом якої є з березня 1977 року, був звинувачений у вчиненні опору міліції і за сфабрикованим звинуваченням засуджений 8 лютого 1979 року на З роки ув'язнення в кримінальних таборах суворого режиму. Утримували м. Вільнянську Запорізької обл. та в Коростені на Житомирщині. Ще до закінчення терміну, 9 червня 1981 року, Житомирське управління КДБ порушило проти В. Овсієнка нову справу за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації І пропаганди.

Засуджений на 10 років ув'язнення у таборах особливо суворого режиму та 5 років заслання, з визнанням особливо небезпечним рецидивістом. Карався у відомому таборі ВС-389/39 у с. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл. Росії, з 8 грудня 1987 - на ст. Всехсвятська.

21 серпня 1988 року Президія Верховної Ради СРСР помилувала В. Овсієнка. Згідно з Законом УРСР від 17 квітня 1990 року "Про реабілітацію жертв політичного терору в Україні" реабілітований.

Звільнившись, знову працював у рідному селі у колгоспі.

Уже у вересні 1988 року став членом Координаційної Ради Української Гельсінської Спілки, 16 липня 1989 року очолив новостворену Житомирську філію УГС.

Член Центрального Проводу РХП.

Голова Етичної комісії партії.

Автор книг "Світло людей", "Не відступлюся!", "Три повстання січків".

Лауреат літературної премії ім. В. Стуса.

Нагороджений Орденом "За мужність".

Бондарчук Владимир - Голова Всеукраїнського молодіжного громадського об’єднання “Республіканська Християнська молодь

Народився 9 березня 1978р. в місті Бровари Київської області.

В 1995 році вступив на перший курс Київського Економічного інституту менеджменту, на факультет маркетингу.

В 2000 році закінчив його отримавши диплом спеціаліста з маркетингу в непромисловій сфері. В цьому ж році вступив до магістратури Європейського Університету фінансів, інформаційних систем, менеджменту та бізнесу, за спеціальністю банківської справи.

В 2001 закінчив, отримавши ступінь “Магістр банківської справи” та вступив до аспірантури цього ж Вузу.

З 1998 року приймав активну участь в молодіжному громадському житті держави, є Головою молодіжного комітету з енергозбереження Молодіжного Уряду України.

На сьогоднішній день є радником Голови Національнго Агенства України з питань забезпечення ефективнго використання енергетичних ресурсів, Головою Всеукраїнського молодіжного громадського об’єднання “Республіканська Християнська молодь.